вівторок, 30 березня 2021 р.

Викладка літератури: "Марійка Підгірянка - королева дитячого слова"

     29 березня виповнюється 140 років від дня народження Марійки Підгірянки. 

Марійка Підгірянка - псевдонім Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської, української поетеси.

Почала писати Марія ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка, в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю. Більшість творів поетеса написала для дітей та про дітей. Основні мотиви її віршів - оспівування краси рідного краю, природи Карпат.

Понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти, несла людям світло й добро. Щирі, мелодійні вірші Марійки Підгірянки допомагали школярам запам'ятати букви засвоїти арифметичні дії, пояснювати різноманітні явища природи. Марія Омелянівна віддавала дітям усі свої сили, творчість, доброту. Вона була не просто вчителькою, а й старшим товаришем.

Учні любили свою вчительку за лагідне, уважне й доброзичливе ставлення до них, за цікаве навчання, за те, що розповідала їм народні казки, захоплюючі легенди з історії рідного краю. Вчителька влаштовувала цікаві ігри на  перервах, розучувала з дітьми українські народні пісні, колядки та щедрівки.

На схилі літ Марійка Підгірянка багато писала для внуків. Вона складала для них лічилки, загадки, вірші-задачки, а підписувалася "бабця Клапця".

Марійчині співаночки цвітуть і нині. Діти з задоволенням читають її поетичні твори.

    З нагоди ювілею поетеси на дитячому абонементі Великопавлівської сільської бібліотеки бібліотекарями представлено викладку літератури: 

   "Марійка Підгірянка - королева дитячого слова".



суботу, 27 березня 2021 р.

Генріх Манн: до 150-річчя від дня народження німецького письменника.

                                                      

                      150 років від дня народження Генріха Манна

(27 березня 1871-11 березня 1950)

  27 березня - день народження відомого німецького письменника і громадського діяча Генріха Манна, який увійшов у світову літературу як прозаїк гострої соціально-політичної проблематики. Його твори входять в класику політичної сатири ХХ століття і є продовженням традицій німецької сатиричної літератури.

  Бібліотекарі Великопавлівської сільської бібліотеки пропонують деякі цікаві факти із життя німецького письменника:

Генріх Манн - старший брат відомого письменника Томаса Манна. Всього в родині Маннів було п'ятеро дітей: три брати і дві сестри. Сім'я була заможною - батько успішно торгував зерном, займав пост сенатора. Дитячі роки майбутнього письменника не були затьмарені жодними тривогами і турботами.

  Закінчивши гімназію, Генріх приїжджає в Дрезден, де деякий час працював в книжковій торгівлі. Потім - в Берлін, де працював у видавництві і вчився в Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма, але не закінчив його. З гімназійних років його приваблювало літературне поприще, зокрема жанр політичної сатири.



  Шлях Генріха Манна як літератора починається в 1900 року з роману «Земля обітована», який тепло зустріли читачі. Наступні його книги «Богині, або Три роману герцогині Асси», «Учитель Гнус, або Кінець одного тирана», «Маленьке місто»стають в Німеччині бестселерами, проте за кордоном його ім'я залишалося практично невідомим.

    У 1914 році, за місяць до початку Першої світової війни, Манном було завершено одне з найбільш значущих його творів - роман «Вірнопідданий»,


який разом з книгами «Бідні» і «Голова» увійшов в трилогію «Імперія». Книга була розпродана в перші два тижні тиражем майже в 100 тис. екземплярів. Вона здобула автору величезну повагу, незважаючи на те, що письменник висміював німецьке суспільство і пояснював, як політична система країни привела до війни. 

Після виходу книги Томаса Манна «Роздуми аполітичного», в якій він підтримував розв'язання Німеччиною Першої світової війни, Генріх, співчував соціалістам, посварився з братом і не спілкувався з ним цілих 7 років.

В період існування Веймарської республіки, письменник носив звання академіка відділення літератури Прусської академії мистецтв, головою цього ж відділення він став в 1931 р.


Особисте життя письменника не можна назвати вдалим. Вперше він одружився на чеській актрисі на ім'я Марія Канова, яка була молодша за нього на 15 років. Через два роки у них народилася дочка Леоні, але, не дивлячись на це, сім'я незабаром розпалася. Доля Марії склалася трагічно - з 1940 по 1944 рік вона перебувала в концтаборі Терезин і в 1947 р. померла від перенесених катувань. Їхня донька вижила і стала дружиною відомого чеського письменника і журналіста Людвіка Ашкеназі.

Другою дружиною письменника стала Неллі Крегер, дочка прислуги з рибальського села. На цей раз різниця в віці була ще більше - 35 років. Але і цей шлюб зазнав фіаско - через 5 років спільного життя його дружина вчинила самогубство.

З 1933 року в біографії Генріха Манна починається період еміграції. Його ім'я виявилося в першому  списку осіб, яких позбавили німецького громадянства. Не дивно, що він став персоною «нон грата» в нацистській Німеччині. Під час сумнозвісного спалення книг 10 травня 1933 року, спровокованого міністром пропаганди Йозефом Геббельсом, в вогнищах горіли книги і Генріха Манна які «не відповідають німецькому духу».

Новим місцем проживання письменника стала Прага, потім Ніцца і Париж, де він займав пост голови Комітету німецького Народного фронту. У 1940 р. Манн переїжджає в Лос- Анджелес.


В еміграції він був змушений відстоювати своє справжнє покликання - бути письменником. Там вийшли в світ збірки його антинацистських статей «Ненависть» (1933), «Настане день» (1936), «Мужність» (1939).

Вершина пізньої художньої творчості письменника - дилогія про Генріха IV: «Молоді роки Генріха IV» (1935); «Зрілі роки Генріха IV» (1938).



У 1946 році виходить книга «Огляд століття», в якій жанр автобіографії поєднується з мемуарами  політичної хроніки.

Однак в Америці, де книги Манна практично не продавалися, життя Генріха навряд чи можна було назвати процвітаючим: відчай і смерть дружини майже повністю зломили його. На допомогу прийшов його брат Томас, з яким він не розмовляв багато років. На той час Томас вже встиг поміняти свої погляди - життя при нацистському правлінні і подальше вигнання зробили з нього демократа. Цих поглядів він і дотримувався до кінця свого життя.


Після війни Генріх був нагороджений Національною премією НДР, його обрали першим президентом створеної в Берліні Німецької академії мистецтв. Письменник мав намір переїхати туди, проте смерть застала його на чужині 11 березня 1950 р. в місті Санта-Моніка (штат Каліфорнія, США).


На честь письменника Берлінською академією мистецтв заснована Премія Генріха Манна - німецька літературна премія, яка вручається 27 березня - в день народження письменника.

суботу, 20 березня 2021 р.

Полиця-натхнення: "Поезія - це скарб усіх віків"

   Поезія - це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко  

      21 березня - Всесвітній день поезії. З нагоди цієї дати у читальному залі Великопавлівської сільської бібліотеки бібліотекарями розгорнуто полицю-натхнення.

     Поезія... Таке коротке і змістовне слово! Вона і втішить, і пригорне, і приголубить. Поетичне слово здатне проникати в таємниці людської душі, закликати людину мислити образами, допомагає спілкуванню, розширює кругозір. Уся історія людства доводить, що поетичне слово йде поруч із людиною від самого буття до сьогодення.

     На полиці ви маєте можливість доторкнутися до літератури відомих та сучасних творців пера й ознайомитися з поетичним словом, що бентежить і хвилює душу, збагачує її духовно.

     Поціновувачам української поезії бібліотекарі підібрали наймилозвучніших й найвідоміших авторів, таких як Т. Г. Шевченко, В. М. Сосюра, І. Я. Франко, Г. С. Сковорода та інших. А для прихильників російської поезії: О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, С. О. Єсенін. Їхні поетичні твори є досить різноманітними, бо порушують різні соціальні проблеми, які присутні у нашому житті, розкривають найпотаємніші почуття і думки людини.

     Тож запрошуємо всіх бажаючих переглянути нашу полицю-натхнення і поринути у чарівний світ поезії.    





                   
                     

пʼятницю, 19 березня 2021 р.

Виставка-огляд: "Душа летить у посвіті епох..."

    19 березня відзначає свій день народження найвизначніша сучасна українська поетеса Ліна Костенко.

     Своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона - одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію  поетеса завжди виражала прямо і відкрито: " не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю".

 Одним з яскравих представників сучасної поезії, яка дозволяє нам відчути гігантську енергетику слова, пройнятися щирістю і закликом до свободи є неординарна, самобутня і справедлива поетеса, яка ніколи і нікого не боялась, а завжди йшла і продовжує йти своїм неповторним шляхом – Ліна Василівна Костенко. Твори поетеси володіють могутньою силою почуттів, витонченістю та аристократизмом, завжди влучають у ціль, нікого не залишаючи байдужим, вміють достукатись до глибини серця кожної людини, спонукають замислитись над сенсом свого існування.

      Поезія Ліни Костенко сповнена непідробної любові – до людини, природи, рідного краю, вона заставляє людину посміхатись та плакати одночасно, наповнює душу теплом та дарує справжні переживання.  
      Їй судилося стати предтечею цілої когорти шістдесятників, котрі з першими повівами свіжого вітру перемін, викликаних десталінізацією суспільства, у своєму пориванні до самоствердження, пошуку нових форм художнього самовираження намагалися розірвати ідеологічні ланцюги, вирватися з-під соцреалістичної опіки й повернути українській літературі її художньо-естетичний вимір.
    Друкуватися  почала  в  шістнадцятирічному віці.  Видала  українською  мовою  поетичні книжки  “Проміння  землі”  (1957 р.), “Вітрила” (1958 р.), “Мандрівки серця” (1961 р.). Її твори одразу ж привернули увагу читачів, спраглих чесного і яскравого слова,  а потім для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона. Збірки “Зоряний інтеграл” та “Княжа гора” були зняті з видавництва.  Наступна її книжка – “Над берегами вічної ріки” – з’явилась тільки у 1977 р. Згодом з’явились “Маруся Чурай” (1979 р.), “Неповторність” (1980 р.), “Сад нетанучих скульптур” (1987 р.), “Вибране” (1989 р.), а також збірка віршів для дітей “Бузиновий цар” (1987 р ).
     У 2010 р., після фактично двадцятирічної перерви, Ліна Костенко презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку “Записки   українського самасшедшего”.
За історичний роман у віршах “Маруся Чурай” і книжку поезій “Неповторність” Ліна Костенко стала Лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987 р.). Лауреат міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990 р.), премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою “Інкрустації” (1994 р.). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000 р.). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000 р.), відзнакою “Золотий письменник України” (2012 р.). Відмовилась від звання Героя України.
    Почесний професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, почесний доктор Львівського та Чернівецького національних університетів.
Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів  зарубіжних країн. Російською мовою видана книжка “Лучи земли” (1960 р.), сербо-хорватською – “Скіфська баба” (1981 р.), чеською – “Над берегами вічної ріки” (1987 р.).
     Одна з головних тем віршів Л. Костенко – це роздум про час і вічність, про невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. По-філософськи осмислює поетеса й історичні постаті, звертаючи увагу на приховані від поверхневого погляду моменти в поведінці, у вчинках, розставляючи нетипові акценти в тій чи іншій історичній події. Та про що б не писала Ліна Василівна, завжди в епіцентрі її художніх роздумів перебуває людина – як найвища цінність.

    Пропонуємо до вашої уваги виставку- огляд:"Душа летить у посвіті епох...", присвячену Ліні Василівні Костенко, яка діє в читальному залі Великопавлівської сільської бібліотеки.








пʼятницю, 5 березня 2021 р.

Книжкова виставка: "Кобзарю, знов до тебе я приходжу..."

     В 2021 році виповнюється 207 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861); в цьому ж році минає 160 років з того дня, коли перестало битися серце Великого Кобзаря. Відзначення річниці Т.Г. Шевченка - значний привід для звернення до його постаті та творчого надбання, для пошуку нових історичних джерел, в яких знайшли своє відображення його життєвий шлях та оцінки його діяльності. 

    Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. 1384 пам'ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Більшість - 1256, розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка.

    Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише  кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

    Надзвичайно талановитий український поет і художник, прозаїк і етнограф, вільно працювавший як українською, так і російською мовами, Тарас Григорович Шевченко, народився 9-го березня (За старим стилем 25-го лютого) 1814 року в сім'ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням він був таким же рабом, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши цей світ на суд Божий. 

  Чи міг тоді хто передбачити, що ім'ям цього хлопчика колись стануть називати деякі кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам'ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії?  Але так вже влаштований цей грішний світ...

   Про його біографію написано немало і ми не будемо повторюватися про це. Зауважимо лише, що за своє коротке життя, а прожив  47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і  свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості  людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий. З Днем народження Тараса Григоровича Шевченка! 

   В Великопавлівській сільській бібліотеці філії, бібліотекарі організували для відвідувачів книжкову виставку: "Кобзарю, знов до тебе я приходжу...", де всі бажаючі зможуть переглянути видання геніального поета і художника Тараса Шевченка.



Виставка-огляд: "Я жінка, я мати, я берегиня"

   З ледь відчутним весняним подихом приходить до нас чудове жіноче свято - 8 Березня. Цей святковий день несе у світ ніжність і красу. Адже  усе найдорожче, що є у нашому житті - щастя, радість, надія та кохання - пов'язане з жінкою.

  Жінка...  Найзагадковіше створіння Всевишнього. Природа надала їй найважливіші функції - продовжувати рід людський. Жінка - світло свого дому, серце сім'ї, хранителька і захисниця родинного вогнища. Вона дарує любов та ніжність, вислуховує, потішає, підбадьорює, прощає, примирює й поступається кожному. Навколо неї все стає на свої місця, єднається, віднаходить гармонію, розцвітає...

  Саме в день 8 березня так багато квітів, привітань адресують коханим, милим,  неповторним, єдиним жінкам. І кожній жінці напередодні свята хочеться виглядати яскравіше і привабливіше, ніж зазвичай. Тому на першому у них - створення святкового образу - макіяж, манікюр, зачіска та вбрання.

   Створити ідеальний образ прекрасній половині людства допоможе виставка-огляд під назвою "Я жінка, я мати, я берегиня", що діє у читальному залі Великопавлівської сільської бібліотеки. У матеріалах, зібраних на виставці, відвідувачі-жінки зможуть знайти корисну інформацію про одяг, аксесуари, підібрати для себе гарну зачіску, скористатися порадами по вихованню дитини, як бути успішною та якнайдовше залишатися чарівною, красивою і здоровою. На виставці представлено збірки кулінарних рецептів, по догляду за кімнатними рослинами та облаштуванню домівки. Для рукодільниць будуть у нагоді видання по в'язанню та вишивці, а також багато інших цікавих матеріалів для жінок.






вівторок, 2 березня 2021 р.

Краєзнавчий марафон: Сердюк П. О. - літературознавець, критик, земляк.

   До ювілейної дати відомого українського письменника, літературознавця, критика широкого діапазону уродженця С. Велика Павлівка Сердюка П. О. - в Великопавлівській сільській бібліотеці філії бібліотекарями був організований краєзнавчий марафон до 95-річчя від дня його народження.

   Павло Олександрович Сердюк - народився 4 березня 1926 року в селі Велика Павлівка, Зіньківського району Полтавської області - був членом Спілки письменників України, викладач Ніжинського державного університету ім. Гоголя, добре розумівся на всіх жанрах красного письма, та поезію любив найбільше. Він мав підвищено-емоційний характер. Здебільшого гарячий, часом нестримний, він, одначе не втрачав внутрішньої рівноваги, його висновки і оцінки ніколи не були скороспілими і невиваженими.

    Народився в родині хлібороба. Був відмінником навчання. Перед війною, втратив матір. Після війни працював у колгоспі будівельником, конюхом, орачем, косарем, обліковцем, бригадиром.

    Влітку 1946 року вступив на заочне відділення Гадяцького педучилища, учителював у селах району, завідував початковою школою, знову працював у рідному селі як фахівець української мови і літератури, сількор районної й республіканської преси, редактор і диктор місцевого радіомовлення.

   Доцент Ніжинського педінституту, член національної спілки письменників України, лауреат премії ім. М. Коцюбинського - це далеко не повний перелік його службових і творчих реалій. Поряд із десятками вагомих публікацій у періодиці, Сердюк випускав грунтовні книги, які користувалися популярністю серед науковців, студентів і читацького загалу.

   Павло Олександрович є автором більше 150 критичних та науково-методичних статей.

   З 1954 по 1960 рік навчався у Харківському державному університеті, одночасно працюючи вчителем української мови та літератури в рідній школі, а з 1965 року - викладач Донецького університету, згодом Уманського педінституту.

  З критичними статтями, рецензіями почав виступати в періодичній пресі ще в студентські роки. В республіканських газетах та журналах друкується з 1961 року.

  А через два роки читачі радо зустріли першу книгу нашого земляка - літературно-критичний нарис "Платон Воронько" (1963р.)

   В 1970 році виходить його нова книга "Людина в поемі", яка вразила читачів своєю простотою і емоційністю.

   Павло Сердюк умів про найскладніші речі розмовляти в дусі вільної, інтимної бесіди, і це робить його статті зрозумілими кожному читачеві.

 Багато робив наш земляк по виявленню і вихованню обдарованої, літературної молоді. Багато вихованців літературної студії Ніжинського педінституту, якою він керував, стали професійними письменниками. 

  Ім`я Сердюка часто звучить на літературних вечорах, його вшановують ветерани і юнь. Цілком закономірно, адже Павло Олександрович був надчудовим камертоном літературного життя, не терпів брехні, фальші, він утверджував світлі ідеали Добра і Справедливості.

Помер 5 квітня 1999 року похований на Савському цвинтарі в Ніжині.

  Такий він, наш земляк. Талановитий літературознавець і педагог, наставник і друг тих, хто закоханий у художнє слово.