Літературний глобус у Великопавлівській сільській бібліотеці-філії присвячений 85-річниці від дня народження Віталія Олексійовича Коротича (1936), українського письменника.
КОРОТИЧ Віталій Олексійович (26.V 1936, Київ) — український письменник, публіцист, перекладач. Закінчив 1959 Київський медичний інститут. Працював лікарем. Був головним редактором журналів«Ранок» (1966 — 68), «Всесвіт» (1979 — 86), «Огонёк» (1986 — 91). У 1966 — 69 і 1981 — 86 — секретар правління СП СРСР. Депутат Верх. Ради УРСР 11 скликання. Народний депутат СРСР 1989 — 91. Дебютував 1954 як поет. Перша книжка — збірка поезій «Золоті руки» (1961) — одержала схвальні відгуки М. Рильського, Н. Хікмета. Наступні — «Запах неба» (1962), «Вулиця волошок» (1963), «Течія» (1965), «Поезії» (1967), «Вогонь» (1968), «Можливості» (1970; Республіканська премія ім. М. Островського, 1972), «Перевтілення» (1971), «Щоденник» (1973), «Закон землі» (1975), «Гідність» (1977), «Голоси» (1981), «Закономірність» (1983) та ін. Прийшов у літературу водночас з М. Вінграновським, І. Драчем, Є. Євтушенком, Р. Рождественським на початку 60-х pp. Для поета мислення характерна інтелектуальна напруга, прагнення розкрити внутрішньо-філософський смисл буття. Інтенсивній праці думки підпорядковані безпосередні життєві враження, далекі й несподівані асоціативні зв’язки, парадоксальні судження, афористична влучність. Своєрідність творчого обдарування, полемічна майстерність Коротича В. О. яскраво виявляються в публіцистиці. У результаті подорожей поета до Канади, США, країн Європи з’явилися книги роздумів над долею планети, про незнищенність людства й миру: «О, Канадо!» (1965), «Зорі та смуги» (1968), «Кубатура яйця» (1977) та «Побачити зблизька» (1980; за дві останні — Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1981). Підсумком поїздок по різних регіонах Союзу РСР стали книги «Мандрівка на край світу» (1974), «Людина у себе вдома» (1974; премія ім. П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини», 1978), «Біля витоків світла» (1976). Кількаразово виходив публіцистичний роман «Обличчя ненависті» (1984; Державна премія СРСР, 1985) — анатомія політики розпалювання холодної війни, осторога проти ядерного безумства. У повістях «Така лиха пам’ять» (1970) і «Метроном» (1982), романі «Десяте травня» (1978) порушуються складні морально-психологічні проблеми. Коротичу В. О. належать також повість «Мости» (1981), ряд сценаріїв, документальних фільмів. Виступає з публіцистичними статтями на актуальні політичні теми. Перекладає з слов’янських, грузинських і англійських мов. Лауреат премії ім. Ю. Фучіка (1984), ряду ін. літ. премій. Окремі твори прозаїка перекладено багатьма мовами світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар