Цими січневими днями минає 130 років від дня народження "дивного мрійника з очима дитини і розумом філософа" - поета світового масштабу Павла Григоровича Тичини (1891-1967). Для нас, його нащадків, це ще одна нагода вшанувати пам'ять митця, по-новому пізнати творчість "яблуневоцтвітного генія України", перечитавши чудові поезії, у яких гармонійно поєдналося слово з музикою, барвами, звуками природи. Понад століття минуло відтоді, як світ побачила перша збірка віршів Павла Тичини "Сонячні кларнети" (саме вона принесла йому заслужену славу та визнання сучасників), але й сьогодні, як і раніше, поезії майстра беруть за душу та бентежать серце читача.
Павло Тичина з явився на світ 23 січня (за іншими даними 27 січня) 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній родині Марії Василівни та Григорія Тимофійовича Тичиніних. Це не помилка, справді, саме таким за документами було прізвище митця, позаяк "чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін - і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою" (читаємо в щоденникових записах Павла Григоровича). Уже змалечку майбутній поет виявив неабиякий хист до малювання, віршування та музики. Згодом на надзвичайні здібності хлопчика звернула увагу його вчителька Серафима Миколаївна Морачевська. За її порадою в 1900 році батьки віддали Павла до монастирського хору при Троїцькому монастирі в Чернігові, де одночасно хлопець здобув загальну освіту, ставши випускником 4-го класу духовного училища в 1907 році.
Наступні декілька років життя талановитий юнак присвячує навчанню в Чернігівській духовній семінарії (1907-1913). У цей період Павло продовжував співати в хорі, грав в оркестрі, а в старших класах семінарії навчався малювання у відомого митця Михайла Жука. Саме завдяки Михайлу Івановичу в житті юнака сталася знакова подія, а саме знайомство з Михайлом Коцюбинським у 1910 році, що не могло не вплинути на формування Тичини-поета. У його щоденникових записах читаємо такі рядки: "З діячів особливо на мене вплинув всією своєю особою Мих. Мих. Коцюбинський". Згодом семінарист став відвідувати мистецькі зустрічі ( так звані " "літературні суботи", які до цього були "літературними понеділками") в садибі Михайла Михайловича. "Поет між нами", - зауважив Коцюбинський, коли на одному із творчих вечорів юний Павло Тичина прочитав свій вірш "Розкажи, розкажи мені поле...".
Михайло Коцюбинський став "хрещеним батьком" Павла Тичини в літературі: за його сприяння молодий поет дебютував на сторінках "Літературно-наукового вісника" із віршем "Ви знаєте, як липа шелестить...", а також були надруковані поезії "Де тополя росте...", "Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі". Закінчивши семінарію, юнак переїхав до Києва і вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту, який так і не зміг закінчити через революцію. Під час навчання працював у часописах "Рада" та "Світло", а також був помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського. У цей період ( у 1916 році) П. Тичина познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією Папарук, із якою побрався аж через 24 роки після знайомства. Продовжував плідно творити: його першою поетичною збіркою могли стати "Панахидні співи" (1915., були надруковані лише в 1993 р.), та натомість у 1918 р. світ побачили "Сонячні кларнети". Цю збірку, до якої увійшли вірші 1914-1918 років, можна вважати епохальним явищем в українській літературі ХХ століття.
1930 -ті роки ознаменували трагічний злам у житті і творчості поета, що потрапив у лабети тоталітарної системи. У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других заслали в концтабори, третіх розтлили. П. Тичину репресували визнанням. Покара славою - одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом.
Тож пам'ятаймо "дивного мрійника з очима дитини і розумом філософа" та вклонімося йому за справді геніальні вірші. П. Тичина помер 16 вересня 1967 року, похований на Байковому кладовищі в місті Києві.
Немає коментарів:
Дописати коментар