Викладка літератури: "Вірні в житті, вірні у смерті"

               Нарис героїчного життя “Вірні в житті, вірні у смерті”

“Життя – це боротьба,
а боротьба – це справжнє життя”
Олена Теліга

   21 липня 2021 року минає 115 років від дня народження Олени Теліги, української поетеси, громадської та політичної діячки. Її коротке життя було схоже на спалах: “шалена любов до життя і шалена погорда до смерті.

  Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання”. Вона увійшла у життя “як в безжурний танок”, а вийшла з нього як мужній воїн.

Саме цій талановитій поетесі та українській патріотці й була  присвячена викладка літератури у читальному залі Великопавлівської сільської бібліотеки

   Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилася, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші.  

 В Празі Олена навчалась в Українському педагогічному інституті ім.Драгоманова. Студентський період надзвичайно цікавий, сповнений різноманітних знайомств і зустрічей. Тут поступово, з допомогою друзів, почало кристалізуватися її українське “я”. На одній із вечірок Олена знайомиться  з Михайлом Телігою, високим, вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною в армії УНР. Їхнє знайомство переросло в кохання й незабаром вони одружилися.

  Навчаючись у Празі, Олена Теліга розпочинає свою літературну діяльність. Її вірші з’являються на сторінках літературних часописів. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів. Працює в її культурній референтурі, готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну.

   Після початку радянсько-німецької війни у 1941 році Олена разом з Уласом Самчуком повертається до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією “Українського слова”, видає тижневик літератури й мистецтва “Літаври”. Така діяльність українських патріотів не могла бути не поміченою гестапівцями. На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Почалися арешти, Олена знала, що ризикує, але тікати з Києва відмовилася. Вона пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з дружиною. І пішов в останню путь з дружиною. Подружні стосунки Олени та Михайла витримали перевірку і життям і смертю…

  Свій останній притулок вони знайшли в Бабиному Яру. Про них можна з упевненістю сказати: вірні в житті, вірні у смерті.

Олена Теліга залишила по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.